Погана поведінка з позиції позитивного виховання
Ваші діти нервують вас своєю поганою поведінкою? Якби вас попросили описати свого малюка, продовжуючи речення «Він хороша дитина, але…», чи використали б ви такі слова, як «неслухняний», «плаксивий», «немотивований», «неввічливий», «сердитий» чи «вимогливий», додавши в опис лише кілька добрих слів?
Якщо у вашій голові частіше за все народжуються негативні думки, а позитивні набагато рідше, то перше, що треба зрозуміти, – це дуже природньо. Адже ми, батьки, теж люди, а значить, схильні знаходитись у постійному пошуку того, що не так з нашою дитиною, а потім на цьому «дефекті» старанно зосереджуватися, щоб неодмінно «виправити» на краще. Так чи інакше, цей процес заспокоює нас, ми віримо, що тим самим на довгі роки підвищуємо шанси дитини вижити в цьому непростому світі.
Проблема, однак, у тому, що якщо ми витрачаємо більшу частину нашого часу на хвилювання та фіксуємось на них, усіляко намагаємося сформувати наших дітей під наше ідеальне уявлення про них, ми пропускаємо їх цінні позитивні риси, які вже закладені в них від природи. Добре те, що, якщо ви хочете позитивно вплинути на вашу дитину і зберегти відкритим ваше спілкування, більш ефективним буде використання збалансованого погляду на речі. Я збираюсь допомогти вам «змінити лінзи на окулярах», щоб ви побачили негативні сторони вашої дитини в більш позитивному світлі або, у крайньому випадку, більш ясному та зрозумілому!
Ось п’ять правил, що допоможуть покласти для цього добрий початок.
Правило № 1. Припиніть вишукувати те, чого ви боїтесь
У батьків у міру наростання внутрішньої напруги може розвинутись тенденція до пошуку доказів того, чого вони бояться. У мене була подруга, яка так боялася, що її син стане невдахою, що навіть не могла спати. Вона сама все життя перебувала в якійсь соціальній боротьбі. Одного разу, щоб хоч якось справитися зі своїм страхом за сина, вона поїхала на дитячий майданчик, щоби знайти докази свого негативного переконання: у нього немає друзів.
Звісно, коли ви шукаєте доказів свого настільки поганого переконання, то знайдете певні речі – й у ту саму мить визначите їх як такі. Коли вона під’їхала, він стояв зовсім один на краю асфальтобетонної площадки, у той час як усі діти грали на її протилежному боці. Вона вийшла зі свого автомобіля і практично в жаху підбігла до сина: «Чому ти стоїш тут зовсім один і не приєднуєшся до інших дітей?». Він сказав: «Мама, ти можеш відійти звідси? Я воротар і я в розпалі гри, це футбол!».
Ця історія дуже наочно ілюструє ступінь того, що тривога спроможна зробити з нами: вона може примусити нас шукати докази того, чого ми боїмося, шукати та знайти їх, після чого ми починаємо ставитись до цього, як до чогось реального, як до пророцтва, що збулось. І якщо такий спосіб реагування стане звичним, відібравши у вас можливість навчити дитину ефективно взаємодіяти з іншими дітьми, ви ненароком виростите в ній те негативне, що існує. Інакше кажучи, те, чого ви намагаєтесь запобігти, – відбудеться!
Іноді ми перетворюємо певну поведінку дитини на проблему, про яку починаємо в ту саму мить інтенсивно хвилюватись, і втрачаємо з виду логіку й факти. Коли це відбувається, навіть позитивні риси характеру можуть стати негативними. Важлива навичка, якої слід навчитись батькам, – припинити пошук того, чого вони бояться. Це стосується не тільки виховання, а й усього життя.
Правило № 2. Поміняйте ваші «лінзи»
Також ми здатні перетворити позитив на негатив, коли не можемо розгледіти позитивні моменти, що приховуються під виглядом поганої поведінки, яка дратує та полишає нас внутрішньої рівноваги. Як часто ми переживаємо, що діти нас не слухаються! Нам не подобається, що вони суперечать нам, ідуть урозріз з нашим переконанням, не погоджуються з тим, чого ми від них хочемо. Коли вони кажуть «ні» або відмовляються виконати наше прохання, це просто зводить нас з розуму. Цілком звично та природно в такому випадку розсердитись і класифікувати поведінку дитини та її ставлення до нас як негативну, тобто, знову ж таки, те, що необхідно виправити. Але, не дивлячись на інерцію, найкращим варіантом для нас буде подумати над результатом такої поведінки (відмови виконувати що-небудь) – над актуальною характеристикою дитини і при цьому не обов’язково поганою.
Помінявши «лінзи» в наших уявних окулярах, ми, замість того, щоб спробувати змінити наших дітей, можемо постаратись розібратися в їх конфронтаційних тенденціях, оцінити їх і зрозуміти. Буде складно й виснажливо, але це того варте. Подивіться на ситуацію таким чином: ми хочемо, щоб наші діти росли і ставали самостійними та незалежними від дорослих. Неслухняність і конфронтацію, які ви бачите в поведінці, можна інтерпретувати таким чином, що дитина не буде боятися сказати «ні» тиску своїх ровесників, або як те, що в її характері присутні сильні лідерські якості. Наше завдання як батьків є в тому, щоб, добре знаючи своїх дітей, спрямувати цю потужну енергію належним чином, установивши певні обмеження й намагаючись зберегти відкритим наш канал зв’язку з ними.
Бачити позитивне в поведінці наших дітей в той час, як ця поведінка ускладнює наше життя чи відрізняється від бажаного, – це свого роду виклик. Але подивитись на речі більш позитивно стане простіше, якщо ви дозволите та приймете те, що ваша дитина унікальна та існує відокремлено від вас. Ви не повинні нав’язувати дитині її шлях, треба спробувати трохи відсторонитись і побачити її становлення з позиції більш позитивного мислення.
Корисна вправа. Якщо ви схильні бачити, що склянка води пуста, що таке вам необхідно зробити, щоби побачити цю склянку наполовину повною? Ось моя порада: кожного разу, коли ви впіймаєте себе на тому, що зосередились на негативних рисах вашої дитини, запишіть три позитивних аспекти кожної цієї «поганої» риси чи поведінки. Привчіть себе дивитись на речі з іншої точки зору. Якщо ваша дитина надто чутлива, відмітьте в цьому позитивну сторону – її чуткий характер. Якщо вона сперечається з вами, подумайте, що позитивне в цьому те, що дитина відстоює свою позицію й таким чином самоутверджується.
Ключ у тому, щоб у негативній поведінці вашої дитини відмітити та зафіксувати для себе позитивні сторони, а потім допомогти їй, спрямувавши належним чином у вірне русло. Ви можете сприяти переходу від агресії до самоствердження шляхом установлення обмежень її поведінки, визначаючи також закономірні наслідки (поведінки, а не її емоцій), а потім приступити до безпосереднього рішення проблеми, порозмовлявши про те, як наступного разу опанувати себе і зробити більш продуктивно. Ви повинні зрозуміти, що наявність в особистості дитини такої якості, як наполегливість, є дуже корисним інструментом для життя, доки дитина, звісно, використовує його у здоровий спосіб. Ваша праця є в тому, щоби спрямовувати дитину й допомагати їй робити це правильно.
Правило № 3. Побачте себе на місці вашої дитини
Прослідкуйте за будь-якими проявами поведінки, що вибивають вас із колії, та спитайте себе, що ви повинні зрозуміти в ній. Для цього вам треба буде врахувати, що мозок вашої дитини перебуває у стадії розвитку, а також на мить поставити себе на місце вашої доньки чи сина. Тоді ви зможете вивчити цю поведінку в менш тривожному стані.
Припустимо, ваш син учиться в середній школі й хоче купити собі кросівки, які носять практично всі діти в його класі. На вашу відповідь «ні» він тут же проявляє емоційну реакцію. Ви, у свою чергу, реагуєте не менш бурхливо і кричите: «Якщо вони є в кожного, це ще не означає, що ти теж повинен їх мати!». При цьому про себе ви думаєте: «Що сталося з тими цінностями, яких ми його навчали? Що з ним таке? Як він став настільки егоїстичним, вимогливим і грубим?».
Тепер зупиніться на мить і по-справжньому уявіть себе на місці дитини. Що ви зараз бачите та розумієте з того, що ви не бачили, коли були на своєму місці? Можливо, ви більш ясно зможете зрозуміти, що справа зовсім не у кросівках, а в потребі вашого сина «влитись» у колектив (чи виділитися з нього), бути його частиною. Його розвиток на даному віковому етапі життя диктує йому наполегливу необхідність виглядати і діяти так само, як й однолітки.
Ви коли-небудь пробували не турбуватися про те, що подумають про вас інші? Як ви це робили? Тепер спробуйте побути підлітком або десятирічною дитиною і зробіть це знову. Майже неможливо, так? Не зрозумійте мене неправильно, поведінка дитини зовсім не означає, що ви мусите здатись і піти та купити їй кросівки, вона свідчить про те, що дитина має потребу у вашому співчутті, щоб ви були на її боці. Тому, дивлячись на спалахи її гніву, перетворюйте це на вдумливе розуміння дитини, а не переживання чи роздратування з цього приводу.
Не приймайте все на свій рахунок. Крім того, що таким чином ви отримуєте можливість співчувати дитині та проявити спокій перед тим, як почнете обговорювати з нею необхідні обмеження в її поведінці, ви також зрозумієте, що певний негатив вашого малюка – цілком нормальне явище і знаходиться в рамках вікових особливостей. Це також допоможе побачити картину трохи ясніше. Урешті-решт, можливо, вам і не сподобається така поведінка. Але, у крайньому випадку, ви зможете побачити, з якою метою вона виникла, і не станете приймати її на свій рахунок.
Правило № 4. Спитайте себе: «Це просто погана поведінка чи реакція на щось інше?»
Іноді ми просто не помічаємо істинного цільового призначення поведінки нашої дитини й відразу класифікуємо її як негативну. Але тільки-но ми починаємо розуміти її мотивацію, вона вже не виглядає такою поганою. Наприклад, припустимо, що батьки дитини вже довгий час зляться один на одного. Дитина відчуває їх напруження й реагує по-своєму. Ставши «емоційною губкою» в сім’ї, вона починає неусвідомлено помічати, що, тільки-но робить щось погане (або навіть починає хворіти), її батьки перестають сваритись. Чому так відбувається? Батьки отримують можливість зосередитись на негативній поведінці дитини й відволіктись від власних проблем – така зайнятість дозволяє їм трохи заспокоїтися, залишивши на час взаємні дорікання та непорозуміння. У підсумку дитина виростає зі знанням конкретного та дієвого способу того, як зберігати стосунки своїх батьків гармонійними – самій мати якісь проблеми. Треба підкреслити, що це відбувається неусвідомлено.
Тому зробіть крок назад і постарайтеся проаналізувати, чи не є поведінка вашої дитини реалізацією певного «сценарію». Чи не є її поведінка відбиттям того, що члени родини перестали чути один одного? Чи допомагає вона іншим уникнути зосередженості на самих собі, особистих проблемах або на своїй некоректній поведінці? Якщо так, то така модель поведінки називається «злиттям». Як каже Джеймс Леман, діти протягом життя уважно спостерігають за батьками та інтуїтивно осягають певні речі, яких потребує їхня сім’я для збереження стабільності та життєспроможності. А значить, вони будуть проявляти (а іноді й неусвідомлено імітувати) погану поведінку і, якщо це знадобиться, стануть яркою основою сім’ї. Як тільки ви зрозумієте, що поведінка дитини слугує певній меті, то зможете роздивитись її в абсолютно іншому ракурсі.
Правило № 5. Різниці – це нормально
Звісно, цілком природно і зрозуміло, що ми отримуємо багато позитивної енергії від людей, яким подобаємось та які чимось на нас схожі. Різниця ж може нам доставити почуття дискомфорту, але майте на увазі, що різниця не є синонімом чогось негативного. Якщо ваша дитина діє, поводиться або мислить інакше, ніж ви, замість того щоби розглядати це як негатив, просто визнайте цю різницю між вами й рухайтесь далі.
Сприймати людей, а особливо наших дітей, з позиції хвилювання дуже легко. Але постарайтесь побачити своїх дітей, якими вони є в дійсності, а не такими, якими, згідно з вашими побоюваннями, вони можуть стати. Коли ви навчитесь бачити їх у позитивному ключі, у розумному та реалістичному світлі, це допоможе їм сяяти, квітнути та процвітати.
